ВСТУП

Оновлення змісту освіти, орієнтація на новий тип педагогічного світогляду, що відповідає соціокультурним викликам епохи, пріоритетність формування в учнівської молоді ключових компетенцій в інтелектуальній, громадянсько-правовій, комунікаційній, інформаційній сферах - ці та інші риси кінця ХХ - початку ХХІ століття, безумовно, мають позначатися на професійних і особистісних якостях вчителя української мови і літератури. Загальноосвітні навчальні заклади третього тисячоліття чекають на словесника, котрий володіє цілісними, системними знаннями мови, літератури, є людиною культури, провідником ідей державотворення і демократичних змін, здатний сформувати культуромовні особистості молодих громадян Української держави.

Теоретико-методологічні і прикладні проблеми освітньо-педагогічної прогностики, концептуальні ідеї нової стратегії фахової  підготовки студентів вищих навчальних закладів активно розробляються науковцями О.Абдуліною, А.Алексюком, Є.Барбіною, Б.Гершунським, С.Гончаренком, Н.Кузьміною, Н.Ничкало, П.Підкасистим, С.Сисоєвою, В.Сластьоніним, В.Сєриковим та ін. Важливими для нашого дослідження є ідеї і висновки науковців щодо особливостей розвитку професійної педагогічної освіти в Україні та зарубіжних країнах на різних етапах історичного розвитку (Н.Абашкіна, О.Глузман, М.Лещенко, О.Пєхота, Л.Пуховська, Л.Хомич).

Вирішенню широкого кола питань професійної підготовки вчителя національної школи, зокрема вчителя української мови і літератури, сприяють теоретико-методологічні положення наукових праць філософів В.Андрущенка, І.Зязюна, В.Лутая, психологів Б.Ананьєва, І.Беха, Л.Виготського, О.Леонтьєва, В.Рибалки, В.Семиченко, Т.Яценко, педагогів і методистів В.Бондаря, М.Вашуленка, В.Пасинок, Н.Пашківської, О.Потапенка, О.Савченко, М.Стельмаховича, О.Хорошковської та ін. Окремі аспекти мово-, літературознавчої, методичної підготовки вчителя-словесника, формування його як мовної особистості розглядаються у працях О.Біляєва, Н.Волошиної, Т.Донченко, А.Градовського, О.Голобородько, С.Жили, С.Карамана, Г.Клочека, В.Кононенка, Л.Скуратівського, Л.Мацько, В.Мельничайка, Л.Мірошниченко, Л.Паламар, Є.Пасічника, М.Пентилюк, А.Ситченка, Б.Степанишина, Л.Струганець, П.Хропка, Г.Токмань,  В.Шуляра  та ін.

Численні опитування, проведені серед школярів, студентської молоді, педагогічної громадськості, дають можливість намалювати портрет сучасного вчителя-словесника як "людини культури" і педагога-творця, котрий усвідомив свої національні корені й шанує виховні цінності інших народів, уміє розпізнати, випестувати в кожному учневі його неповторно-індивідуальний талант, захопити "живим", емоційним, пристрасним словом рідної мови і через неї формувати толерантну особистість з розвиненим почуттям розуміння й поваги до інших культур. Водночас аналіз стану  професійної діяльності вчителів-словесників, підготовки  студентів на факультетах української філології педагогічних університетів, студіювання літературних джерел дали змогу виявити низку невідповідностей, зокрема між:

- значним науковим напрацюванням окремих аспектів підготовки студентів-філологів і відсутністю цілісного теоретико-методологічного і методичного обґрунтування системи професійної підготовки майбутніх учителів української мови і літератури;

- необхідністю створення такої системи підготовки майбутнього вчителя, яка б відповідала сучасним вимогам до професійної компетенції, і недостатнім рівнем системного аналізу національного і зарубіжного досвіду, що дозволило б на основі їх глибокого і всебічного вивчення виявити умови підвищення якості професійної підготовки словесників;

- потребами загальноосвітніх навчальних закладів у вихованні високодуховного, культуpомовного вчителя, котрий досконало володіє рідним словом у поєднанні із традиціями національного виховання, і  реальним станом мово-, літературо-, українознавчої, психолого-педагогічної, методичної підготовки майбутніх словесників у ВНЗах;

- рівнем освітніх технологій та їхнім відображенням у змісті, методах, формах і засобах навчання студентів-філологів у педагогічних університетах.

Зазначені суперечності підтверджують: професійна підготовка майбутніх учителів української мови і літератури в педагогічних університетах на сучасному етапі розвитку вищої школи недостатньою мірою відповідає соціальному замовленню суспільства і держави. Як наслідок, випускники ВНЗів часто виявляють неспроможність реалізувати ефективні методики навчання в сучасній школі (у зв'язку із здійсненням рівневої і профільної освіти учнів), консервативні в питаннях упровадження нових технологій навчання. Значною мірою це зумовлено тим, що професійно-педагогічні знання, професійно-методичні вміння, прагнення до поглиблення і творчого вдосконалення фахової освіти, що набуваються в період навчання, не становлять цілісної системи, яка функціонує в реальній практичній діяльності.

На часі проблема підготовки вчителя української мови і літератури в єдності професійно компетентного фахівця-дослідника і культуромовної особистості, в якого сформовані потребово-мотиваційна, інформаційна, операційна готовність до творчої педагогічної, наукової та самоосвітньої діяльності. Вважаємо, що професійна підготовка майбутнього вчителя-словесника в умовах педагогічного університету відповідатиме сучасному рівню тоді, коли зміст, форми і методи соціально-гуманітарної, лінгвістичної, літературознавчої, українознавчої, методичної та психолого-педагогічної підготовки будуть орієнтовані на формування високодуховної культуромовної особистості педагога, його професійної компетенції. Це забезпечується взаємозв'язком навчально-пізнавальної, науково-, пошуково-дослідницької, практичної педагогічної діяльності студентів і спрямовується на реалізацію завдань сучасної парадигми освіти в загальноосвітній школі та  закладах нового типу.

Серед напрямів професійної підготовки, що зорієнтовують на особистісне сприймання, виділяємо також культурознавчий, етнокультурознавчий підходи, які забезпечують діалогову взаємодію в полікультурному, полілінгвальному інформаційному суспільстві, сприяють духовному вдосконаленню, розвитку національної самосвідомості, формуванню української ментальності та самобутності. Невід'ємною складовою професійної підготовки мають стати освітні інноваційні, в т.ч. інформаційні технології.

Монографічне дослідження є спробою:

-з'ясувати актуальні проблеми підготовки майбутніх учителів у сучасних соціокультурних умовах;

-здійснити ретроспективний аналіз національного досвіду професійної підготовки вчителів української  мови і літератури;

- проаналізувати сучасні зарубіжні технології підготовки майбутніх учителів-словесника і можливості їх трансформації в українській вищій школі;

- вивчити стан підготовки студентів факультетів української філології у педагогічних університетах;

- на основі теоретичного аналізу й узагальнення емпіричного досвіду розробити модель системи професійної підготовки майбутніх учителів-словесників та експериментально перевірити педагогічні умови її послідовної реалізації на різних ступенях навчання;

-виявити перспективні напрями вдосконалення лінгвістичної, літературознавчої, українознавчої, методичної, психолого-педагогічної підготовки студентів-філологів;

- охарактеризувати роль науково-дослідної діяльності, навчальних і педагогічних практик у професійній парадигмі майбутніх учителів української мови і літератури, визначити шляхи їх удосконалення;

- розробити, теоретично обґрунтувати й апробувати навчально-методичне забезпечення підготовки вчителів української мови і літератури, в т.ч. й електронне, ("Український фольклор”, "Вступ до слов´янської філології”, "Мовне родинознавство”, "Етнолінгводидактична культура вчителя-словесника”, "Практика в системі професійної підготовки вчителя-словесника", "Формування педагогічної культури особистості засобами української літератури", "Методика викладання української літератури у вищих навчальних закладах", "Професійна компетенція вчителя української мови і літератури”).

Вихідні концептуальні положення дослідження ґрунтуються на основних засадах Конституції України (ст.10), положеннях ІІ Всеукраїнського з'їзду працівників освіти, Міжнародної організації співробітництва і розвитку освіти (Всесвітня доповідь з освіти ЮНЕСКО (1998); Доповідь міжнародної Комісії з освіти ЮНЕСКО для ХХІ ст. (1996), Болонська декларація (1999)), основних напрямах Державної національної програми "Освіта" ("Україна XXI століття"), положеннях Закону про вищу освіту, пріоритетних напрямах підготовки педагогічних і науково-педагогічних кадрів, визначених Національною доктриною розвитку освіти України.

Методологічною основою дослідження є культурологічна і діалогова концепції М.Бахтіна і В.Біблера, системний підхід до розуміння методико-педагогічних проблем, концепції гуманізації і демократизації навчання, діяльнісний характер навчального процесу. Розробляючи конкретну методологію дослідження, ми спиралися на принципи системності, фундаменталізації, інтеграції, професіоналізації, культуровідповідності, гуманітаризації, полікультурності і неперервності освіти, на положення про зв'язок історії із сьогоденням, доцільність творчого використання спадщини видатних вітчизняних і зарубіжних педагогів та філологів у сучасній освітній практиці, взаємозв'язок національного й загальнолюдського, формування національно свідомої, культуромовної особистості, її духовності в умовах демократизації суспільного життя.